вівторок, 25 лютого 2014 р.
пʼятниця, 21 лютого 2014 р.
понеділок, 3 лютого 2014 р.
Слова і думи патріота України Володимира Самійленка
Володимир Самійленко був оригінальним поетом, справжнім патріотом своєї
землі, але життєві обставини не дозволили повністю розкритися його
таланту. Та все, що написав поет, може слугувати зразком любові до
України, до народу.
Як і багато його ровесників, Самійленко починав творити російською мовою. І раптом перед ним відкрилася істина: українська мова — це діамант, що лежав на дорозі, припадаючи пилюкою під ногами байдужого люду. І лише один перехожий підняв той камінець, обробив, обточив його і діамант засяяв, заяснів усіма гранями.
Лише в кінці вірша «Українська мова» автор називає ім'я Шевченка, але читачеві з перших рядків зрозуміло, хто той чудовий перехожий, який зумів обточити грані камінця і звільнити красу від пилу і бруду.
Володимир Самійленко у цьому вірші знайшов оригінальний образ, щоб зримо й яскраво показати цінність мови і величезний внесок Тараса Шевченка у її розвиток і розквіт. Кобзар підніс мову на небувалу висоту, щоб вона ясніла там «на злість ворогам» і на добро людям. Самійленко вірить, що наша мова буде сіяти «щогодини ясніш», що нові покоління все зроблять для того, щоб ясніла вона у високості:
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас.
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»
Як і багато його ровесників, Самійленко починав творити російською мовою. І раптом перед ним відкрилася істина: українська мова — це діамант, що лежав на дорозі, припадаючи пилюкою під ногами байдужого люду. І лише один перехожий підняв той камінець, обробив, обточив його і діамант засяяв, заяснів усіма гранями.
Лише в кінці вірша «Українська мова» автор називає ім'я Шевченка, але читачеві з перших рядків зрозуміло, хто той чудовий перехожий, який зумів обточити грані камінця і звільнити красу від пилу і бруду.
Володимир Самійленко у цьому вірші знайшов оригінальний образ, щоб зримо й яскраво показати цінність мови і величезний внесок Тараса Шевченка у її розвиток і розквіт. Кобзар підніс мову на небувалу висоту, щоб вона ясніла там «на злість ворогам» і на добро людям. Самійленко вірить, що наша мова буде сіяти «щогодини ясніш», що нові покоління все зроблять для того, щоб ясніла вона у високості:
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас.
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»
субота, 1 лютого 2014 р.
«НА ХРЕСТІ СЛОВА РОЗІП'ЯТИЙ…»
Євген Филимонович Маланюк народився в
Ново-Архангельську на Херсонщині в родині українських інтелігентів.
Спочатку він навчався в реальній школі в Єлисаветграді, а потім — у
Петербурзькому політехнічному інституті. У1914 р. юнак подав документи
до Київської військової школи, яку закінчив, отримавши звання офіцера, і
став начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького
полку на Південно-Західному фронті.
1917 р. він перейшов у розпорядження полковника Мішковського, котрий під час встановлення гетьманської влади в Україні став керівником оперативного відділу Генерального штабу (побачене в цей час потім відбивалось і на творчості Є. Маланюка)
Підписатися на:
Дописи (Atom)