пʼятниця, 14 листопада 2014 р.

Для кожного з нас українська - рідна!




Палять мову українську...
 Мова наша не пала,
Бо до Бога вона близько.
 Не згоріти їй до тла.
То горять лишень папери,
 В ката душенька димить,
 І ніякі " гастролери"
Не здолають і на мить.
 Хто задума ще палити - 
В них не збудеться мета,
Зможе лиш загартувати.
Хай собі запам'ята!

   Можна  багато говорити про значення рідної мови для кожного з нас. Особливо тепер, коли «мовне питання» стоїть найбільш гостро. Переконана, що ми, українці, саме через мову маємо прийти до єдиної нації і держави. Недаремно Ліна Костенко сказала: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову"

понеділок, 20 жовтня 2014 р.

Повертаючись у дитинство

    Яким би прагматичним не було наше сьогодення – існують речі, які здатні підняти нам настрій і викликати велику порцію позитивних емоцій. Змусити повернутись у минуле, ностальгувати чи мріяти.
   Поезія дитинства - один із таких потужних  засобів... 


Анатолій Качан

Польова дорога

Червоним золотом із груші
Останнє листя потекло.
Останній трактор з поля рушив,
А птиця стала на крило.

Давно відпахла медуниця,
У підземеллі спить ховрах.
Лише не спиться, не лежиться
Глевкій дорозі у полях.

Вона то журиться за колосом,
Що відшумів, немов прибій,
То пригадає перше колесо,
Що прокотилося по ній.

Було це літо урожайне:
Потоком сонячних краплин
Зерно із бункерів комбайнів
Текло у кузови машин.

Та відшуміла косовиця,
Тепер тут знову ні душі,
Хіба що заєць чи лисиця
Через дорогу пробіжить.

Куди не глянеш — пусто, голо
- І на стерні, і по ярах.
Стоять лише дві скирти в полі,
Мов кораблі на якорях.

Надходять хмари-водовози
Із глибини рудих степів,
І дощ цілує на дорозі
Сліди людей і тракторів.