Покинута хата

Поїхали... Зовсім одна залишилась,

Давно вже в минулому дні золоті.

Очима-віконцями вслід подивилась,

І вже ніби вічність стоїть в самоті.

Тепер лише сниться: господа дбайлива,

На ганку онуки - стрічай, не журись!

Старезна акація будить тужливо:

" Прокинься, тепер все не так, як колись!"

Та їй не до буднів, у ній своя правда,

Тут пахне ще сіном, парним молоком.

Тут затишно, тепло, тут радісно й свято,

Живе доброта тут в кутку під вікном.

Ось знову тут літо, знайомі простори,

Левада і круча, ген квіт васильків.

І рідний, суворий, знайомий їй голос,

І щебіт дитячий, і спів солов'їв. 

Зітхнула. Присіла. Від болю сховалась.

Поглянула в небо. Скотилась сльоза.

На білому світі одна вже зосталась,

Навкруг німота, бур'яни й дереза.

Невже більш ніколи не буде щаслива, 

Затишна, привітна у будні й свята,

Нехай у житті все буває можливим,

Та от лиш ВОНА буде більше не та.

                                              Н. Луньова