Володимирові Бровченку присвячую...

 

І знову степ…

І знову степ встає із глибини,

І знову Вашу душу він тривожить.

Життя спішить додати сивини,

А степ – любові до життя примножить.

Через роки, шляхи, життєві сподівання

Ви пронесли любов до свого краю,

До пісні, праці від зорі і до смеркання,

До Маловисківського степового раю.

І кожен Ваш рядок – безсмертна сила слова,

Прониже наскрізь серце і розбентежить душу.

І вочевидь стає: де зовнішня полова,

А де зерно правдиве, що виростити мушу.

А кожен спомин Ваш – варт цілого життя,

А кожна Ваша пісня – дзвенить в потоках Висі.

Ввібрала творчість все: і бунт, і каяття,

Дозріла й проросла у кожній Вашій книзі.

Доземний Вам уклін за Вашу простоту,

За щирість почуттів, тривогу і любов,

За істину життя, за мудрість золоту,

За степ із глибини, все знову, знову й знов.