субота, 23 листопада 2013 р.

Такого ще не бачив світ...

 
Горить свіча, І випікає серце її вогонь.
І скапує сльозами в пригорщі долонь...
Нема від серця сліду — Тільки світло —
Яскраве й тепле, наче подих свічки...
Горить свіча... А, може, то Душа?.
 
 
 
  80 років тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації.
Трагічна пам’ять про голодомор – то як чорний, незглибимий колодязь, у який, можливо, і не хотілося б заглядати, бо ж побачимо себе далеко не такими, якими б хотіли бачити. Але мусимо подивитися в цей колодязь чесно, нічого не приховувати, аби очистити власні душі від скверни, самовисповідатись і покаятись, аби не повторилося найстрашніше за всю історію України штучне, насильницьке винищення людей.
     Голодомор... Він приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.
   Традиційно в переддень роковин у нашій школі проходить низка заходів, присвячених   вшануванню пам"яті невинних жертв, вбитих голодом. Серед них був виховний захід для учнів 8 класу "Такого ще не бачив світ..." Це була радше година спілкування, у невимушеній атмосфері, в повній тиші. Всі присутні ще раз звернулись думками в ті страшні часи, співчували, молились...  Окрім всього, діти були ознайомлені із художніми творами теми Голодомору.
 
 Із давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар гріха з душі спадав.
Ми теж запалили свою свічу  пам’яті - частинку вічного. А світло тієї свічки стало нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас. Вони повинні жити в нашій пам’яті.
 

пʼятниця, 22 листопада 2013 р.

«Світ ловив мене, та не впіймав…»





«Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав».
                                       («Житіє Сковороди»)







субота, 9 листопада 2013 р.

Рідна, чиста, як роса...

Сьогодні ми відзначаємо велике свято - День української писемності та мови!


Свято було встановлене указом президента України Леоніда Кучми в 1997 році. А святкуємо ми його на честь українського літописця Нестора — послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.
Саме з нього, вважають дослідники, і починається писемна українська мова.




Мелодійна, ніжна, солов’їна — не вистачить слів, щоб описати нашу рідну українську мову. Сьогодні нею розмовляють близько 45 мільйонів людей, і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.




Українська мова — державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами нашої держави: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах.




Тож давайте оберігати, плекати  та звеличувати українську мову. Адже як сказав великий український вчений, мовознавець Іван Огієнко, «мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб».



  Вітаю усіх нас зі святом української мови та писемності. Любіть, поважайте та вдосконалюйте нашу мову, адже мова, як і Україна, — у нашому серці,  і починається вона з кожного з нас.