Такого ще не бачив світ...

 

Горить свіча, І випікає серце її вогонь.

І скапує сльозами в пригорщі долонь...

Нема від серця сліду — Тільки світло —

Яскраве й тепле, наче подих свічки...

Горить свіча... А, може, то Душа?.

 

 

 

  80 років тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації.

Трагічна пам’ять про голодомор – то як чорний, незглибимий колодязь, у який, можливо, і не хотілося б заглядати, бо ж побачимо себе далеко не такими, якими б хотіли бачити. Але мусимо подивитися в цей колодязь чесно, нічого не приховувати, аби очистити власні душі від скверни, самовисповідатись і покаятись, аби не повторилося найстрашніше за всю історію України штучне, насильницьке винищення людей.

     Голодомор... Він приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

   Традиційно в переддень роковин у нашій школі проходить низка заходів, присвячених   вшануванню пам"яті невинних жертв, вбитих голодом. Серед них був виховний захід для учнів 8 класу "Такого ще не бачив світ..." Це була радше година спілкування, у невимушеній атмосфері, в повній тиші. Всі присутні ще раз звернулись думками в ті страшні часи, співчували, молились...  Окрім всього, діти були ознайомлені із художніми творами теми Голодомору.

 

 Із давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар гріха з душі спадав.

Ми теж запалили свою свічу  пам’яті - частинку вічного. А світло тієї свічки стало нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас. Вони повинні жити в нашій пам’яті.