середа, 19 березня 2014 р.

"Розкажу тобі думку таємну" (До 84-ої річниці від дня народження Ліни Василівни Костенко)

Життя  іде  і  все  без  коректур.
І  час  летить,  не  стишує  галопу.  

Давно  нема  маркізи  Помпадур,
і  ми  живем  уже  після  потопу.

Не  знаю  я,  що  буде  після  нас,
в  які  природа  убереться  шати.
Єдиний,  хто  не  втомлюється,  –  час.
А  ми  живі,  нам  треба  поспішати. 

 
Зробити  щось,  лишити  по  собі,
а  ми,  нічого,  –  пройдемо,  як  тіні,
щоб  тільки  неба  очі  голубі
цю  землю  завжди  бачили  в  цвітінні.

  
Щоб  ці  ліси  не  вимерли,  як  тур,
щоб  ці  слова  не  вичахли,  як  руди.
Життя  іде  і  все  без  коректур,
і  як  напишеш,  так  уже  і  буде.

  
Але  не  бійся  прикрого  рядка.
Прозрінь  не  бійся,  бо  вони  як  ліки.
Не  бійся  правди,  хоч  яка  гірка,
не  бійся  смутків,  хоч  вони  як  ріки.  


Людині  бійся  душу  ошукать,
бо  в  цьому  схибиш  –  то  уже  навіки. 



Більше

пʼятниця, 14 березня 2014 р.

Сторінками усного журналу "Шлях до вічної оселі"

  
Україна переживає сьогодні нелегкі часи. Так історично склалось, що ми, українці, часто долали труднощі на шляху до омріяного життя. Певну частину того складного шляху крокував поряд із Україною її вірний син - Тарас Григорович Шевченко.
Це символічно, що в ювілейну річницю від дня народження поета Україна знову в складній ситуації. Особливо гостро звучать сьогодні застереження Т.Шевченка, його заклики, пророцтва.
   Впевнена, у сучасного розгубленого українція безліч запитань, нехай і риторичних. Та на більшість із них, як не дивно, можна знайти відповідь у творчості великого Кобзаря. І не оміліє її значення ніколи, бо "Шевченко як і кожний геній, є невичерпний". 
   Яким був шлях повернення сина України додому, до вічного місця спочинку? 
12 березня учениці 8 класу (Малюга Дар"я, Воронько Марина, Булат Марина, Шевчишена Катерина та Косінова  Карина) на чолі із авторкою допису презентували учням 7-8 класів та запрошеним гостям сторінки усного журналу"Шлях до вічної оселі". Мета - ознайомитись із історією трагічного повернення Тараса Шевченка до України, посмертно.

неділя, 9 березня 2014 р.

І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Не злим тихим словом.


 
В дні перемог і в дні поразок,
Щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу думки свої земні.

Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем,
Іду до нього, до живого
У всесвіт віршів і поем.

Крізь вітер злий карбую кроки
І чую серцем кожну мить,
"Реве та стогне Дніпр широкий", 
Щоб розбудити всіх, хто спить.  

Ой червона рута на чолі твоїм,
Ой крута та круча, де Тарас стоїть
Ой крута та круча, де стоїть Тарас
І крізь роки кличе, кличе, кличе нас!

Я не один іду до нього –
Ідуть до нього тисячі,
Наче грішники до Бога
Свої печалі несучи.

І доки в римах Заповіту
Вогонь поезії не згас.
Той рух до сонця не спинити
Бо зветься сонце те Тарас.

Іду крізь свята, і крізь будні,
Крізь глум юрби, і суєту
Ні не в минуле, а в майбутнє
До тебе я, Тарасе, йду.
(Ю.Рибчинський) 

вівторок, 4 березня 2014 р.

Від зернятка до сонця!

Всеукраїнська українознавча гра "Соняшник-2014" 
стартувала і в 
Оникіївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів!

   Сьогодні школа була наповнена не лише  Шевченковим словом, українською піснею,
витворами художнього мистецтва тощо. До всіх заходів, які наповнили шкільні будні в ці урочисті дні, долучилась і участь наших учнів у Всеукраїнській українознавчій грі "Соняшник-2014".
  Серед моїх 19-ти восьмикласників учасників виявилось аж 16! Це найактивніші "соняшничата" цього року (як, до речі, і минулого).
"Зернята мудрості" посіяно у грунт, чекатимемо на результат!



   

понеділок, 3 лютого 2014 р.

Слова і думи патріота України Володимира Самійленка




  Володимир Самійленко був оригінальним поетом, справжнім патріотом своєї землі, але життєві обставини не дозволили повністю розкритися його таланту. Та все, що написав поет, може слугувати зразком любові до України, до народу.
   Як і багато його ровесників, Самійленко починав творити російською мовою. І раптом перед ним відкрилася істина: українська мова — це діамант, що лежав на дорозі, припадаючи пилюкою під ногами байдужого люду. І лише один перехожий підняв той камінець, обробив, обточив його і діамант засяяв, заяснів усіма гранями.
   Лише в кінці вірша «Українська мова» автор називає ім'я Шевченка, але читачеві з перших рядків зрозуміло, хто той чудовий перехожий, який зумів обточити грані камінця і звільнити красу від пилу і бруду.
   Володимир Самійленко у цьому вірші знайшов оригінальний образ, щоб зримо й яскраво показати цінність мови і величезний внесок Тараса Шевченка у її розвиток і розквіт. Кобзар підніс мову на небувалу висоту, щоб вона ясніла там «на злість ворогам» і на добро людям. Самійленко вірить, що наша мова буде сіяти «щогодини ясніш», що нові покоління все зроблять для того, щоб ясніла вона у високості:

Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас.
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

субота, 1 лютого 2014 р.

«НА ХРЕСТІ СЛОВА РОЗІП'ЯТИЙ…»

            Євген Филимонович Маланюк народився в Ново-Архангельську на Херсонщині в родині українських інтелігентів. Спочатку він навчався в реальній школі в Єлисаветграді, а потім — у Петербурзькому політехнічному інституті. У1914 р. юнак подав документи до Київської військової школи, яку закінчив, отримавши звання офіцера, і став начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку на Південно-Західному фронті.
      1917 р. він перейшов у розпорядження полковника Мішковського, котрий під час встановлення гетьманської влади в Україні став керівником оперативного відділу Генерального штабу (побачене в цей час потім відбивалось і на творчості Є. Маланюка)