понеділок, 21 квітня 2014 р.

Легендарний кобзар

   Цього місяця минає 124 роки від смерті Остапа Вересая (1803-1890), українського кобзаря, славетного виконавця народних дум, псалмів, кантів та народних пісень.
     Остап Вересай - вирізнявся серед інших народних співців своєрідною манерою співогри.
  Народився 1803 року в селі Калюжинці Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Срібнянського району Чернігівської області) в сім'ї кріпака. Батько його, Микита Григорович Вересай, був незрячим і заробляв на прожиття грою на скрипці. У чотирирічному віці Остап втратив зір. Змалку захопився музикою та співом під впливом батька та кобзарів, що часто зупинялися в їхній домівці. Хлопчиком переймав мистецтво співу та гри на бандурі.
   Потому розпочинає самостійне життя, мандруючи по містах і селах, панських маєтках і ярмарках, граючи і співаючи біля церков, на весіллях та святах, заробляючи на життя.
     У нього, одного з небагатьох мандрівних сліпих співців, щасливо склалось особисте життя. Селянка Пріська Сенчук, котра стала його дружиною, нерідко супроводжувала його у мандрах, була за поводиря.
    Кульмінаційним моментом життя Вересая була зустріч із композитором Миколою Лисенком, який написав та прочитав у Києві 1873 року науковий реферет "Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень у виконанні кобзаря Вересая". Після цього був концерт у Санкт-Петербурзі, який викликав значний резонанс, а виконавець був обдарований срібною табакеркою від самого імператора. Понад 40 років Остап Вересай мандрував Україною, дивуючи та захоплюючи своїх слухачів.   

пʼятниця, 4 квітня 2014 р.

Селу Кетрисанівка, Бобринецького району,   
Кіровоградської області присвячую...

Ще навесні востаннє тут була,
І ось нарешті знов тебе побачу.
Терпку печаль, мовчання джерела,
Легку байдужість - все тобі пробачу.

Мене зустрінеш спокоєм душі,
Обіймеш щиро неповторним колоритом.
Тут люди незнайомі - не чужі,
Тут стільки прожито і пережито.

Моє коріння міцно тут вросло,
Моя душа так часто тут блукає.
Життя вперед шалено понесло,
А біля тебе міцно щось тримає.

Ступну в полинно-чебрецеві шати,
Вдихну терпкий знайомий аромат.
Назустріч сивий спомин вийде з хати,
Обійме щиро й поведе ... назад.


Туди, де я так часто хочу бути,
Куди ніколи не прийде зима.
Повік той час не зможу я забути:
Там поряд ті, кого давно тепер нема.

Й допоки пам"ять береже минуле
В знайомій стежці, в кожнім камінці,
Ти твердо знай: тебе я не забула,
 Ключі від часу тут, в моїй руці
.

І кожен раз, коли тебе лишаю,
Ще довго бачу васильки й самотній сонях.
Тебе в своєму серці я тримаю -
Моє дитинство спить в твоїх долонях.



середа, 2 квітня 2014 р.

2 квітня - Міжнародний день дитячої книги

   Свято дитячої книги встановлене з ініціативи Міжнародної ради дитячої книги. Відзначається, починаючи з 1967-го року, – в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена - данського письменника, казкаря, автора відомих у всьому світі казок «Стійкий олов'яний солдатик», «Гидке каченя», «Снігова королева», «Дюймовочка» та інших. Казки Андерсена перекладені більш, ніж 150 мовами світу, вони стали основою для численних екранізацій, мультфільмів, театральних постановок, балетів тощо.
   Кожен рік одне з Національних відділень IBBY отримує почесне право виступати міжнародним спонсором чудового свята книги. Щорічно визначається тема свята, запрошується відомий автор з країни-господині, щоб написати послання всім дітям планети. Також запрошується відомий художник, щоб створити плакат Міжнародного дня дитячої книги.
 
(за матеріалами Інтернет)

середа, 19 березня 2014 р.

"Розкажу тобі думку таємну" (До 84-ої річниці від дня народження Ліни Василівни Костенко)

Життя  іде  і  все  без  коректур.
І  час  летить,  не  стишує  галопу.  

Давно  нема  маркізи  Помпадур,
і  ми  живем  уже  після  потопу.

Не  знаю  я,  що  буде  після  нас,
в  які  природа  убереться  шати.
Єдиний,  хто  не  втомлюється,  –  час.
А  ми  живі,  нам  треба  поспішати. 

 
Зробити  щось,  лишити  по  собі,
а  ми,  нічого,  –  пройдемо,  як  тіні,
щоб  тільки  неба  очі  голубі
цю  землю  завжди  бачили  в  цвітінні.

  
Щоб  ці  ліси  не  вимерли,  як  тур,
щоб  ці  слова  не  вичахли,  як  руди.
Життя  іде  і  все  без  коректур,
і  як  напишеш,  так  уже  і  буде.

  
Але  не  бійся  прикрого  рядка.
Прозрінь  не  бійся,  бо  вони  як  ліки.
Не  бійся  правди,  хоч  яка  гірка,
не  бійся  смутків,  хоч  вони  як  ріки.  


Людині  бійся  душу  ошукать,
бо  в  цьому  схибиш  –  то  уже  навіки. 



Більше

пʼятниця, 14 березня 2014 р.

Сторінками усного журналу "Шлях до вічної оселі"

  
Україна переживає сьогодні нелегкі часи. Так історично склалось, що ми, українці, часто долали труднощі на шляху до омріяного життя. Певну частину того складного шляху крокував поряд із Україною її вірний син - Тарас Григорович Шевченко.
Це символічно, що в ювілейну річницю від дня народження поета Україна знову в складній ситуації. Особливо гостро звучать сьогодні застереження Т.Шевченка, його заклики, пророцтва.
   Впевнена, у сучасного розгубленого українція безліч запитань, нехай і риторичних. Та на більшість із них, як не дивно, можна знайти відповідь у творчості великого Кобзаря. І не оміліє її значення ніколи, бо "Шевченко як і кожний геній, є невичерпний". 
   Яким був шлях повернення сина України додому, до вічного місця спочинку? 
12 березня учениці 8 класу (Малюга Дар"я, Воронько Марина, Булат Марина, Шевчишена Катерина та Косінова  Карина) на чолі із авторкою допису презентували учням 7-8 класів та запрошеним гостям сторінки усного журналу"Шлях до вічної оселі". Мета - ознайомитись із історією трагічного повернення Тараса Шевченка до України, посмертно.